Повторю останнє повідомлення:
Я, схоже, монстра виростив   
Сьогодні вирішив зайві півгодини повалятися з приводу неділі. Ларюша ждав-ждав поки його випустять, потім образився, пішов поїв кукурузки і демонстративно заліз у пентхауз. Отже відмовився вставати зі мною. Ну я встав, і став із ним розмовляти, хоча, якщо їхня милість уже в пентхаузі, отже вилізуть тільки коли проголодаються. Перевірено   А тут кішка підійшла, ну я її почав гладити. Ларюша раптом аж запищав, вилетів із пентхауза, пронісся по клітці і дорогою впіймав кошачий хвіст, який опинився поряд із кліткою. Зходу вчепився в нього зубами. Юлька рвонулась, схоже боляче їй особливо не було, хоча у Ларюші повний рот шерсті лишився. Хвіст Юлька підібрала, але як справжня жінка демонстративно продовжувала до мене лащитися. Ларюша зашкабарчав, як скажений і став метатися по клітці. Довелося лишити кішку. Тільки я клітку відкрив, як він уже сам (!) по мені поліз. На кухню пішли сніданок робити, а він із руки злазити не хоче - ні на стіл, ні на плече. Вимагає, свинюшне, щоб його чухали. Ледве я його на плече під зад випхав.
А через годину дивлюсь, знову у них із Юлькою любов. Сидять (вона - на підвіконні, він - на столі, це нормальна позиція) і лапами й носами труться. А спробувала б вона на стіл перебратися - у-у-у-у-у!
У мене, виявляється, найменший і найстрашніший монстр у світі!    :cool:

Спасибі!

Ага. Сьогодні історія повторилась, щоправда не так емоційно. Їх величність щось лінувалась із клітки вилазити, так я Юльку позвав. Так Ларюшка аж по клітці нагору поліз, так старався Юльку ухопити. Ну й вилазити захотів негайно  От же харя ревнива! І на столі зразу в руки поліз, щоб чухали.

:flirt: Ось так виглядала "солодка парочка" за життя Маркіза:

Я своїх все-таки боюсь зводити. І Ларюша - худоба агресивна, і Юлька у мене не янгол. На дачі мишей задушених приносила і навіть пташок. Дома може годину сидіти "в засаді", аби спіймати муху.
А щодо дружби між різними тваринами, то моя колега розповіла, що в її доньки з чоловіком живуть дві собаки. А тут внучці ще подарували кролика. Спочатку за нього боялися, але собаки прийняли його за свого. Тепер коли собаки біжать гавкати до дверей, це бідне за ними скаче і з усіх сил старається гавкати.  Зрозуміло, у бідолахи не виходить, тільки якісь дивні звуки. Мабуть бідний вважає себе собакою-інвалідом.

Я теж не скажу, чим мене вважає Ларюша. З одного боку, дійсно, любить покусувати, а з іншого... Не знаю, що з іншого, але навряд чи він мене пацюком вважає. Може це як у ставленні дикуна до Бога, коли Той сприймається, як щось геть матеріальне?

А взагалі ця лінива харя щось дуже уподобала ліжко. У мене тут класний флюс на пів-рила відріс (обличчя з флюсом інакше ніж рилом називати не випадає). Ну й відповідне самопочуття. Я вчора від лікаря ледве приповз, ковтнув сто грамів коньяку і заліг у постелю. Ну й чухав нахабну худобину майже цілий день. Надвечір мені стало краще і я переповз під комп. Так він розлігся і вимагав, щоб його ще на столі почухали. І дуже образився, що я відмовився. І коли потрапив назад у постелю, явно зрадів. На столі, звичайно, годують, але він далеко не голодний, а ось чухатися любить страшенно. 

Сюжет на тему: "Чекаю тебе..."

Це він ранком. Таки дійсно уже не першу годину, бо встає десь о третій, а витягую його я о п'ятій, не раніше. Після цих двох фоток зняти вже нічого не вдалося, бо він підскочив і став сучити лапками ледь не стрибати - мовляв, на фіга мені твій фотоапарат, ти мене витягуй, я на стіл хочу!!! Але вдень, приходячи звідкись додому, я його таким самим бачу. Тільки якщо вже повернешся під вечір, з роботи, то він спить - після обіду у нього найбільш сонний період, тоді може до шести вечора взагалі не вилізти з пентхауза, як не гукай.

Знову "постельний режим"  Правда, фотка не дуже. Телефон тримався під кутом "Zu", і повторити не було можливості, бо Ларюша не любить спалаху.

Спасибі за привіт. Я йому вже передав. Він ось тут біля мене на столі в домику дрихне і періодично вилазить, щоб його почухали. Тільки у мене часу нема те довго робити.
А щодо гризіння - знаєте, дістав що хотів (ковдру) і більше ніби не гризе.
Котлети він умене регулярно тирить. І сало. Але найбільше - печиво. Втім, зараз став лінивий, просто сяде і дивиться, поки йому не дадуть усе попробувати. Тільки за чимось вже дуже цікавим (печивом, приміром) лізе в тарілку. Я дивлюся в екран, опускаю руку за шматком печива, а пальці натикаються тільки на холодний нахабний носик.  :cool:
А в постелі дрихне геть, як собака - під ковдрою, тулячись до ноги. А потім вилазить, щоб його чухали.

Аж занадто. Його відданість мене навіть напрягає. Ідеш кудись і згадуєш, як він сидить у гамачку і тебе чекає... Насправді, він не завжди чекає. Ось сьогодні взагалі ранком не захотів разом зі мною вставати, витягся "на стартову позицію" години на півтори пізніше. Позавчора увечері взагалі не вийшов (чи не образився, що весь день сам сидів?). Але однак я весь час поза домом уявляю собі, як він сидить з печальною мордуленцією.

Знаю це печиво. Можна спробувати купити, хоча сам я таке терпіти не можу. Але для Ларюші куплю, попробую. Одначе, тут є проблема. Він печиво взагалі-то не дуже їсть, у нього завдання у мене його стирити. А потім з'їдає маленький шматочок - і все. Тому він тягати не перестане  :playful:

В наш час таке буває дуже часто. У моєї колеги колись давно був собака (благополучно дожив до старості й помер). Так от, коли він у неї з'явився, то в домі жила стара кішка. Щеня було десь місячне, і кішка його прийняла за своє дитинча. Молоко  у неї не з'явилося, хоча, кажуть, буває і таке. Але виховувала його вона. Так от, собака до смерті мив себе достототу як кішка. А в молодості з ним взагалі були казуси. То він пробував залізти на шафу (уявляєте - ротвейлер!  ), а раз пробував вистрибнути в кватирку (в приватному будинку) і застряг. Щастя ще, що не покалічився. У тої ж колеги зараз живуть два невеличкі двортер'єри і ротвейлер. А також дві кішки. Так от, кішки спеціально дразнять на вулиці собак, і тікають на паркан. Собаки до паркану, а звідти вилазить ротвейлер з компанією І всі дуже задоволено (крім собак, які "нарвалися", зрозуміло). А ще у них живе ворониха (чорний ворон, самка). Вони її підібрали зі зламаним крилом і літати вона так і не стала. Вся зграя її дуже поважає (уявіть собі дзьоб!) Так от, весною до воронихи став вчащати ворон (прямо на підвіконня будинку), а потім звів для неї на сусідньому кущі, куди вона могла дістатися гніздо, майже на землі. Там вона висиділа воронят, яких батько навчив літати. Так от, гніздо ревно охороняли і коти й собаки.
Але все це рідкісні єлейні історії. Колись я підібрав на вулиці собаку, так він протягом двох днів вижив із хати всю живність, крім маминого кенаря, який жив у клітці і двох черепах, яких не міг ніяк дістати, і потім вони майже подружилися, вони біля нього грілися. А ось мишку ледь не вбив, мені довелося мишей з кліткою того ж вечора віддати одній сусідці, а папужок через пару днів - другій. А це був наймудріший із моїх собак, прожив у мене дванадцять років. До речі, цей собака писав вірші і у нього були публікації (серйозно!). Але то вже інша історія.

Отредактировано Lanselot (2009-09-18 16:18:10)

Ми злопаємо навіть сонце

Насправді, це, звичайно, брак. Спалах відбився від жовтої сливи. Але цікаво вийшло.

Отредактировано Lanselot (2009-10-17 07:56:03)

Це я повідкидав...  :playful: