Особливо Лися. Нудист бідолашний. 

А пожрати вони таки ніколи не проти. Учора я їв увечері перед телеком бульйон з куркою, ну й ділився. Так кістки потім по всій постелі збирав. І всі обгризені, мов собака потрудився

А яке було нещастя - крихітне, залякане. Правда, худим він ніколи не був. Але зараз ми уже майже повністю нормальні пацюки. Тільки ще іноді лякається, побоюється чужих людей, ну й на підлогу не спускається, та там він, бідний, уже набігався.
Ну, а Рися у мене пацан класний. Нахабна рожа до неможливості Сьогодні на столі в кухні вхопив великий шмат домашнього масла (там ще грамів триста, мабуть, лишилося), заволік за мультиварку, роздер кульок і почав смоктати через дірочку. Я масло уже в холодильнику шукав, думав: забув викласти.

Ага. Принесе. Сам злопав

Мій Манюня теж м'ясо собі вибирав. Тільки можливостей у нього було менше. По-перше, він ходив тільки зі мною, або з кимось іншим із сім'ї. А, по-друге, часи інші були. Не з моїми тодішніми заробітками було його в м'ясний відділ водити. Отже, система була інша. Жили ми тоді в районі Львівської площі, там поряд був Сінний базар, який бандити потім знищили. Може воно й на краще, що знищили, бо такого бомжового притону я в центрі Києва більше не знаю. Навіть район Ямської вулиці... ну та я про інше. Так от, виходили ми ранком із Манюнею, і йшли в бік базару. А там по суботах і неділях дуже рано торгували жінки з приміських м'ясокомбінатів. Їм дозволяли в порядку доплати красти обрізки м'яса і кістки (хребти, переважно). М'ясо було свіже і серед пенсіонерів користувалося попитом, тим більше, що продавалося за безцінь. Я до того, щоб таке їсти, не дожився, а от Манюня дуже швидко заприятелював із тими жінками. Знаєте, як буває - спочатку бояться, потім починають майже поважати, бо він такий був ставний і дуже інтелігентний собака. А потім хтось із них вирішив, що мій собака - ідеальний на почин. Ну, є такий забобон. І вже вирішивши, ті жінки робили все, щоб Манюня підійшов саме до однієї з них. Для цього йому презентували кісточку з м'ясом. Причому, ледь забачивши нас на вулиці, жінки здіймали крик: "Манюня, Манюня!" Ну й пес зразу там. Потім я підходив, брав у щасливиці, якій вдавалося всунути саме своє м'ясо Манюні, ще кісток (це обходилося тоді в декілька гривень)... А потім я стояв, мов ідіот, на морозі, доки мій собака пів години, не менше, знищував кістку, якою його пригостили!!! Як же я злився на тих бідних жінок!

Ага. Як у борців сумо. Як оце стоять на задніх лапах і ліниво штовхаються, то точно схоже...

Манюня (а офіційне його ім'я було Жульєн Миколайович або Великий Жульєн) у мене ще вірші писав. У нього навіть публікації були.
Ось, приміром:
ГЕОГРАФІЯ З ЕПІТАФІЄЮ
Моя географія - од дверей до воріт.
Під кожним стовпом - моя графія...
В житті земнім карбуємо ми слід.
Простуючи до епітафії.
1991р.

ФІЛОСОФЕМА
Гризу я кістку.
У траві лежу собі та мислю:
Хто гризтиме кістки мої,
Коли помру, опісля?
1991 р.

Учора від цих морд аж злякався. Картина така: Рисінька валяється доверху пузом, а Лися йому пузо ськає. Я долучився, почав чухати, а тоді дивлюся: а Рися лапи склав, і лежить, ніби навіть і не дихає. Я аж руку відсмикнув. А він перевернувся на пузо і дивиться на мене докірливо: мовляв, чому перестав. Я руку до нього тягну, а він знову на спику - ляп, і завмер.

Мої рожі уже геть спаскудилися. Сьогодні вночі вони мені влаштували... Я встав десь після години, засвітив світло... Ну й ясно, що морди полізли з усіх кутків: випускай! Я пояснив їм, куди б вони сходили, і зібрався спати далі. Але тут Рися (гадаю, все-таки він), тримаючись за клітку, тихенько так завив: "Пі-і-інь!" Зрозуміло, що я уже не витримав, і заштовхав їх у постелю. В процесі спати мені перехотілося, а ось їм - ні. Шаснули десь у ковдру, я й не відчував, куди. А я трохи почитав і заснув зі світлом (страшно було якось їх у темряві, хоча, зрозуміло, що придавити я можу їх за будь-якого освітлення). А заснув я в обнімку з нетбуком. Отак ми учотирьох проспали до ранку. І нічого. Морди вилізли, коли після чотирьох їсти захотіли. Я от думаю: вдасться мені їх засадити сьогодні у клітку на ніч.

Вони таки точно зоогаджети Сьогодні знову після години перебралися до мене. Після трьох стали виповзати, але я їх засунув назад під ковдру і заснув. Але тут вимкнулась електрика. У мене всю ніч у кімнаті горить смайлик-нічник у розетці, ну й мало ще які діоди. Тому в кімнаті не темно. А тут стало темно, причому не зовсім, а з вулиці мерехтіли ліхтарі через дерева, і тіні стали коливатися. І ось тут Рися перелякався! Тільки висунеться з-під ковдри і бігом назад. Лися, як майже сліпий, на таке не реагував. Але теж явно зрадів, коли загорілося нормальне світло. Не можуть ці пацючари без цивілізації!
А взагалі-то пацанів можна лишати спати і на всю ніч (тільки я цього робити не буду, мусять же вони хоч колись у клітці сидіти). Бо вони дуже смирні. Тільки під ранок Рися по мені побіг у вазон, так і то я його спіймав і засунув назад. А потім вимкнулась електика .... Див. вище.

Бідний Рисінька заплутався сьогодні у шнурі від навушників.
Надіюсь, що нові навушники попадуться хороші. Куплю сьогодні, а то в навушниках від плеєра не  зовсім зручно.

Сирок смачний, але їсти однак краще лежачи

Учора був жахливий день, я ніби й не прокидався. Добре бути пацюком. Бо рожі зранку не встали взагалі! А коли я їх нарешті витягнув - навіть не снідали.
За день, правда, упаковку дитячого сирка ужрали.
А увечері я ледве додому допер, а потім прийшов знайомий, ми з ним по парі чарок випили. Рися теж "лизнув". Аж під ранок з клітки почав проситися. А цього ранку знову не хотіли з постелі вилазити. Отже, знову паршивий день буде.

І бажано не в свою, а в хазяйську. Треба сьогодні перевірити, що вони там у мене по кутках ліжка нахом'ячили, доки ще нічого не смердить.