Один із моїх собак мав прокушену десь у бійці задню лапу. І періодично на погоду у нього були проблеми. Він ходив на трьох. Ну, я бідолашечку ж уже з повідка, було, спущу, бо як же на повідку нещасного інваліда... Так він за котами ганявся з такою ж швидкістю, як і на чотирьох.
Правда, на старості таки ледве уже на обидві задні піднімався. Зустрівся якось зі своїм старим ворогом. Обом років десь по 13, які уже бійки. А тут згадали один одного. Одним словом, той ворог на нього насів, але вкусити не може, бо практично беззубий, а мій упав, а в нього зубами вчепився. Ми з хазяїном того собаки, як їх розтягли - довго сміялися. Старість не радість.

У нас трохи дивна для мене новина. Лисько вирішив вселитися в домик до Рисі. Насправді, мабуть це я винен. Намет вони майже прикінчили, і хоча я його поправ, але назад не ставив, а дерев'яний домик явно став для Лисі малуватий. Отже, домик я сьогодні, як буду клітку чистити, поміняю, але, може, так і краще. Взагалі, Лися стає все менш боягузливий. Учора я з роботи прийшов, так вони удвох рожі висунули з клітки, і поки я роздягався і з мамою розмовляв - уже казилися і вимагали, щоб їх випускали. Сьогодні, щоправда, Лися досі виходити з клітки не хоче, тільки бігає по ній. А ось Рися вийшов, повагом перепробував усе на столі, що лишилося зі сніданку і так само повагом пішов спати в стилаж. Але це сьогодні, а вчора вони мені на ліжку такі ігрища влаштували! Шкода, я втомлений був, облом було по камеру йти, бо треба такого назнімати, та зробити нарешті фільм про Лисю.

Це точно Але, що цікаво, ми їм дійсно винні. Зрештою, вони ж не просили, щоб ми їх собі брали. Хоча, Лиська би могло чекати в якості альтернативи дещо гірше, але ж він про це не знає. Щоправда, моя кішка Юлька, яка дійсно малою дуже просила, аби її взяли, і навіть собаку мого покійного - повного котофоба - зуміла умовити , так от вона якраз нині впевнена, що моя мама існує виключно заради неї. Зі мною - складніше, зі мною вона бодай теоретично в дипломатію грається, але також зверхньо.

До речі, у нас сьогодні все навпаки. Рися спить, а Лися сидить на плечі. Цікаво, вони часом чергування не влаштували

Насправді, бідний той Лисінька. Воно ніби й лізе, і на руки хоче, а як береш - в цей момент майже завжди пищить і пручається. А потім заспокоюється. Фобія у нього на момент, коли його рукою беруть. Цікаво, що коли одною, то ще півбіди, а коли двома - просто вереск починається. Це ж треба було так налякати бідну худобину.

Уже пробував. У мене Лаврентій так любив, щоб його брали. Але тут натуральна фобій. Лисько, бідний, як руку бачить - уже тікає. Ні, тобто, поки пальці йому простягаєш, чи навіть доторкаєшся о мордочки - все нормально. А потім - писк і втеча. При цьому, бігаючи по мені, він руки уже теж не боїться, я його гладжу абсолютно спокійно. Мало того - він взагалі мене не боїться настільки, що не тільки ховається на мені, коли злякається (Рися так само робить), але й їжу мені за пазуху ховає, принісши зі столу. Й із себе його легше взяти руками. Він тоді не пищить. До мами моєї на руки, до речі, йде. Більше, правда, ні до кого. Голівку витягне, мов жираф, і дивиться з-за моєї шиї, але не вилазить. Одним словом, це із тих випадків, в яких логіка безсила. Я сам приставних драбин боюся з дитинства. В п'ять років упав із неї, невисоко, нічого не забив, а досі раптом ув-ві сні бачу, як піді мною вона відхиляється... При цьому займався спелеологією, працював із археологами-підземщиками. Лазив по штормтрапу, катався на орчику під землю і на висоту семидесяти метрів, лазив по мотузці - все, що завгодно. А ось у невисоку "дірку" по приставній драбині лізу - мужиків прошу потримати. Вони це діло знали, і посміхалися, але тримали. Бо ж у кожної майже людини є якісь такі мульки.
Таким чином, я сумніваюсь, аби це колись пройшло у Лисі. Мені просто шкода, що я часто не можу його вийняти, і він, як оце учора, сам цілий день париться у клітці тільки тому, що я пару разів не так його ухопив.

Отредактировано Lanselot (2010-11-18 10:18:52)

Спасибі. Можна попробувати. Я не дуже дивився, з боку чого підношу руки. Щоправда, в клітці, навіть у такій зручній, як у мене зараз, не так просто стати під певним кутом. Крім того, я його беру, коли він сам хоче. Отже, який він не сліпий, але в цей момент на мене дивиться.

Рися так не робить. а Лаврентій взагалі від усіх ховав Ох, учора вони мене з цими ховалками. Спочатку Лися витяг мені на шию досить великий шмат твердого сиру. Поїв і покинув. Як потім виявилося - у мене в капюшоні куртки. Добре, хоч не за пазухою, куди він перед тим ховав шматочок картоплі. Ну от, потім я взяв з собою ще Рисю і пішов... ну, даруйте, до вбиральні - а куди я їх діну, якщо Рися не хоче сам на столі лишатися, а Лися - тим більше. Щоб хоч якось... ну нормально рухатися, дав Рисі забігти в ящик для брудної білизни. Я туди його завжди там саджу - йому подобається. Ну, а Лисю з шиї нікуди не дінеш - він за межами кімнати тримається за мене, мов п'явка. Так от, дивлюся, Рися побіг у ящик, тягнучи в зубах той самий шматок сиру. Потім я його шукав, але не знайшов. Маму попередив, але вона точно забуде. Цікаво, як великий шмат сиру веде себе у пральній машині? Ось тепер і перевірю.  :playful:

Так то рідні... 

Сьогодні бачив, як Рися із Лисею ніжно удвох лопали з однієї кормушки Активію. По-моєму, це достатньо знакове видовище. Навіть у собак, якщо їх двоє у домі, першим до кормушки завжди підходить домінант. А тут Рися його так підпустив... Мабуть, вони таки люблять один одного.

Вони учора сиділи увечері у мене ліжку, і так про щось гомоніли. Я ж не чую більшості звуків, які чують вони, і то зрозуміло, що звуки різні, включаючи скреготання зубами і т.д. Щось один одному розповідали. А потім Рися розвалився на бочок, а Лися став йому ськати. І так це все класно...  Ото вже пацюча ідилія.

Варіанти на тему: "Ну з'їж ще ложечку кашки". Пацючий рай? 

Дай нам Бог, щоб у нас завжди вистачало кашки і для себе, і для дітей, і для наших тварин.

Домашній торт вони всеодно люблять більше Ні, торт класний. Учора у моєї колеги був день народження, а вона помішана на кулінарії. Та-аа-а-акий торт! Мені, як головному поціновувачу, і додому дісталося.
Я навіть не думав, що невеличким шматочком, якщо грати ним не то в регбі, не то в американський футбол, можна так класно заквецяти весь стіл (включаючи і клавітуру з мишкою) В результаті Рися забіг із ним у дальній куток і там чавкає. Лися обідився і побіг до мене на плече. Нічого, там ще багато лишилося - обом вистачить.